Чарівна квітка папороті

Це – одна з небагатьох рослин, що росте по всій земній кулі і зустрічається в зовсім різних місцях, відмінних між собою кліматичними умовами. Росте в лісах, на болотах, на деревах і луках. Є види, які витримують морози. Часто їх вирощують на клумбах біля будинку. Нині відомі й декоративні види, що вирощують у горщиках на підвіконнях. В нашому краї теж можна знайти цю рослину і безліч легенд, пов’язаних із нею. Так, поговоримо про папороть.

Правильніше називати цю рослину папоротеподібною, хоча у народі закріпилася назва папороть. Це група судинних рослин, здебільшого багаторічних (рідше однорічних) трав, інколи дерев. З'явилися на Землі вони приблизно 360 мільйонів тому в середньому девоні (палеозойська ера) і були на той час справжніми гігантами, що формували рослинний покрив планети. Ці рослини утворювали цілі ліси. Зараз деревовидних папоротей залишилося мало, і вони набагато менші за розмірами. Трапляються види папоротей завдовжки всього кілька міліметрів. Саме тому з XIX століття папороті стали популярні як кімнатні рослини. 

Звичайна нам папороть – це безстатеве покоління, або спорофіт, представлений рослиною із стеблом, листками (вайями) та додатковими коренями. Папоротеподібні не мають справжнього листя; вайї перисторозсічені, рідше прості або пальчасті, завдовжки від 2–4 мм до 30 см. Розмножується спорами. На Землі існує близько 300 родів і понад 10 560 видів папоротей. В Україні у природних умовах зустрічається 57 видів із 27 родів і 16 родин, поширених по всій країні. На Дніпропетровщині росте 17 видів папоротей, деякі з яких занесені до Червоної книги Дніпропетровщини. 

Різні види папоротеподібних можна зустріти на Дніпропетровщини, а саме: в заказнику «Балка Північна Червона», балці «Суслова», урочищах «Липнянське», «Вовкiвня», Новопетрівка, Пушкарівський Ліс, Кальжин Кут, по річках Вовча, Базавлук, Саксагань, Інгулець, Кам’янка, Оріль, Самара (а також в її арені та заплаві), Татарка, Мокра Сура, біля водоспаду на р. Кам’янка, по лісах, балках, на скелях долин Дніпра, в Дніпровсько-Орільському природному зіповіднику, в Кочерезькому лiсництві, Самарському бору, у сосновому лісі с. Куліші, Сугаківському лісі, в Діївських плавневих лісах біля протоки Річище, селах Токівське, Андріївка, Куліші, Обухівка, Попасне, Мiшурiн Рiг, Новоселівка, Тарасівка, Хащове, між селами Андріївка та Василівка, на півострові Ігрень, в балках міст Кривий Ріг та Дніпро. Також можна зустріти у залишках старих покинутих залізорудних кар'єрів і шахт, під відвалами діючих кар'єрів, у провальній зоні шахти Орджонікідзе, у Кочубеївських штольнях, біля підніжжя відвалу Південного гірничо-збагачувального комбінату, на стінах давнього Рахманівського залізорудного кар'єру тощо.

Папороть широко використовують у декорі. Її вирощують як кімнатну та садову рослину, що прикрашає кімнату чи подвір’я. Але де ж та квітка, про яку всі говорять? Виявляється, у папороті немає квітів, у жодного з видів, вони існують лише в легендах, про які поговоримо пізніше.

Якими ж властивостями наділена ця рослина? Здавна наші предки використовували її в медицині. Народні цілителі робили водний настій з кореневищ папороті чоловічої для лікування ревматизму, судом, при виразках і гнійних ранах. Дуже популярною в народній медицині була папороть орляк. Вона стимулює обмін речовин, знімає стрес, позбавляє від болю, лихоманки, підвищує працездатність і багато іншого. Настоєм молодих пагонів лікували кашель і виводили глисти. Настоянку коріння вживали при хворобах шкіри, лікуванні старих ран, золотухи, виразок і екзем. Папороть використовували для лікування багатьох нездужань: кашлю, болю в суглобах і шлунку, золотусі, діареї, білокрів’ї, жовтяниці, шумі у вухах, застуді. Застосовували препарати з папороті дуже обережно, дотримуючись дозування та всіх правил приготування і вживання, бо інакше можна було й отруїтися. Препарати на основі папороті протипоказані людям із захворюваннями печінки, нирок, при виразці шлунку і дванадцятипалої кишки, лихоманці, недокрів'ї, туберкульозі. Суворо заборонене вживання папороті при вагітності. 

Ще «листям» рослини перекладали фрукти й овочі для довгого зберігання, аби запобігти загниванню. 

Деякі види папороті, наприклад, уже згадуваний орляк використовували і в кулінарії. Для цього заготовлювали стебла навесні, поки вони легко ламаються, не залишаючи на місці зламу жорстких волокон. Їх запікали, смажили, додавали в юшки. За смаком смажені пагони папороті нагадують гриби або спаржу. Їх можна солити на зиму, сушити. Ось приклади «зеленої кулінарії» нашого краю.

Начинка з папороті (для пиріжків і млинців). Великий пучок молодих пагонів папороті (600–700 г), 1 велика цибулина, півсклянки молока або сметани, 2 столові ложки борошна, рослинна олія, сіль за смаком. Розігріти олію в сковороді й обсмажити цибулю протягом 2–3 хвилин. Додати відварену і нарізану невеликими шматочками папороть і смажити ще близько 5 хвилин. Перемішати все з борошном, додати молоко (або сметану). Перемішати ще раз, посолити і довести до кипіння, щоб начинка стала густою.

Також до простих належить рецепт смаженої папороті, яку можна використовувати як підливу до будь-якого гарніру. Готувати дуже просто. Одну цибулину дрібно нарізати і обсмажити до прозорого кольору. Викласти на сковорідку 400 г відвареної папороті та ще 10 хвилин смажити разом із цибулею. Окремо змішати півсклянки сметани з однією столовою ложкою борошна. Вилити суміш в обсмажену папороть, поставити в духовку. Коли утвориться рум'яна кірочка, вийняти. Подавати гарячим. 

У багатьох народах світу папороть виступає як містична рослина. Існує багато легенд, оповідей, прикмет і забобонів, пов'язаних з нею. Микола Гоголь приписував папороті магічні властивості в творі «Вечір напередодні Івана Купала», де описується, що, зірвавши квітку цієї рослини, можна знайти скарби, котрі належать нечистій силі. Існує легенда, що папороть цвіте лише раз на рік, в ніч на Івана Купала, і знайти квітку вважається величезною удачею. Причому розкривається квітка на єдину мить. Це стається рівно опівночі, вона тріскоче і водночас займається блакитним полум’ям.

У давнину в наших краях вірили, хто зірве квітку папороті – той усе знатиме, розумітиме мову дерев і звірів, стане ясновидцем. Але її стереже нечиста сила. Тому кожен, хто хоче зірвати квітку, повинен, насамперед перемогти самого чорта. Проте, буває так, що люди за чортячими насиланнями навіть не встигають побачити цвіту. Одна з легенд розповідає, як чоловік надибав папороть, що росла навіть не в лісі, а в нього на подвір’ї, під самим ґанком. І вирішив той сісти вночі й, коли вона зацвіте, – схопити. Та ось і дванадцяту пробило, а він не побачив, як розквітла та папороть, і йому «щось таке зробилося», що ішов, ішов не знаючи куди. Аж на третій день додому втрапив.

Відомі ще такі легенди як «Цвіт папороті», «Про цвіт папороті», «Квітка папороті», «Про діда і папороть», «Про папороть» за якими люди із сіл, що на Дніпропетровщині, ходили шукати цю чарівну квітку. Хтось такі знаходив сам, інші – брали з собою помічників, комусь заважала нечиста сила й таке інше:

«Було це дуже давно. Говорили, що хто знайде квітку папороті, в того збудеться будь-яке бажання. Було відомо, що вона зацвітає раз у рік, на Івана Купала. Але головне, що треба іти по неї в дванадцять годин ночі. Багато хто хотів мати таку квітку. Та знайти її було нелегко: адже опівночі вилазила всяка нечесть. Один парубок пообіцяв дівчині подарувати цю квітку. Дочекавшись цього свята, він вирушив на пошуки. Важливо не тільки знайти, а й повернутися назад. Ні в якому разі не можна було розмовляти й обертатися. Парубок знайшов папороть. Він зрадів, коли зірвав квітку. Але, почувши плач малої дитини, обернувся і побачив усяку чортівню. Хотів тікати, та не міг рушити з місця, ноги ніби пристали до землі. Від свята Івана Купала ніхто не бачив парубка. Різні були чутки. Одні вірили, що його погубила нечисть, другі вірили, що загинув від диких звірів. Але сміливців більше не було. Була це правда, чи чиясь вигадка, ніхто не знає. Але легенда про чарівну квітку дійшла і до наших днів». 

У 2005 році Анастасія Євтухова записала легенду «Цвіт папороті» від Ганни Василівни Євтухової (1935 року народження) в с. Вільні Хутори Верхньодніпровського району. 

«Кілька чоловіків працювали в лісі, повечеряли та розійшлися. А один так і заснув під листям папороті. Це було якраз у ніч на Івана Купала. Прокинувся черед ночі й побачив, як цвіте коло нього квітка голубим цвітом, аж блищить, як місяць. Чоловік зрадів, підійшов і зірвав її. Одразу в лісі здійнявся страшний вітер. Тоді чоловік давай тікати. А буря така, що не дає йому йти, все під ноги валить. Раптом ззаду зчинився страшний крик, тріск і вогонь. Здалося чоловіку, що то його хата горить. Але він чув од старших людей, що не можна оглядатись назад, що б там не було. Тому пішов далі. От чує, що його мати померла і всі за нею голосять. Знову не оглянувся, побіг. Коли це чує, а то його дочка плаче. І здалося йому, що якісь розбійники поклали її на стіл і живу на шматки ріжуть. А вона кричить, а ніхто врятувати не може. Тут чоловік не витерпів і оглянувся. Як тільки він оглянувся, то все щезло. Не стало ні бурі, ні крику, зробилося тихо і темно. Побачив, що стоїть на тому самому місці, де й заснув, але квітки в руках нема. Здогадався, що його чорти вкрали, а разом із нею розум і, скоро, життя».

Як бачимо, багато містики навколо цієї рослини. Сучасні езотерики теж вважають, що папороть володіє потужною енергетичною силою. Її можна використовувати в різних ритуалах, обрядах, робити амулети й обереги через те, що рослина росле на Землі вже мільйони років. Слов'яни використовували папороть, щоб прогнати з хати нечисту силу, зняти зурочення, проводили енергетичну чистку приміщень. Й нині багато хто вірить: якщо завести папороть в будинку, вона принесе гармонію, спокій, мир, це буде особливо корисно, коли в сім'ї часто сваряться; рослина допоможе стерти непорозуміння між поколіннями, якщо вони живуть в одній хаті, налагодити стосунки, навчити терпимості та стриманості; вона захистить дім і всіх членів сім'ї від поганих намірів і бажань; вважається, що папороть своєю присутністю проганяє всю нечисту силу, привертає удачу, благополуччя, достаток.

Та з чого взагалі пішли ці повір’я? Часто перекази про квітку папороті трактуються як різновид східних легенд про чарівну траву або чарівний камінь царя Соломона «шамір», про які писав римський історик, письменник, державний діяч Пліній. Пізніше рослина стала відома як «польська трава» або «розрив-трава». Проте одна й та ж назва може означати різні рослини в різних районах або в різний час, тому складно встановити, що саме за рослина мається на увазі. Проте, вірогідніше, що квітка папороті – це образ, який виник ще у давніх слов’ян. Польський філолог Єжи Горзельський вказував, що назва «папороть» в фольклорі – це збірна назва багатьох рослин, які зростають на заболочених землях. Отже, «квіткою папороті» може бути будь-яка з вологолюбних рослин із густим довгим листям. Повір'я про цвіт папороті могло виникнути через те, що в одному з видів цих рослин ваї поділяються на спороносні та стерильні. Перші справді нагадують квітку та вирізняються стрілоподібною формою і розташуванням на верхівці стебла. 

Та якою не була б справжня історія виникнення цього образу, воно тісно переплелося з нашою міфологією, віруванням і життям.

З міфології та фольклору папороть прийшла у художню творчість. В наш час образ папороті використовують і при створенні картин. Митець із Дніпра Роман Цимбал навіть картини створює з моху та папороті. 

Інші художники теж не обходять цю рослину у власній творчості. Можна згадати роботи Валентина Назаренко та Юлії Гетьман.

А поезія наших земляків продовжує та доповнює тему міфічної квітки. 

Титульне фото: https://funart.pro/21760-krovocvet-63-foto.html